Метелики в животi. Мама

вона говорила:
у мене за все життя
в животі лише раз бували метелики.
лише раз - єдиний-один метелик.
(потім вона зізнавалась,
що був ще - до того, і не доріс, не дотягнувся, так і лишився думкою несправдженою -
а згодом - аж от зараз -
я дізнаюсь, що був і після того - але несправджений так само)
"це все тому, - і в тому нема їх провини, -
вони просто впали в немилість до свого творця.
а тебе він прийняв, доню, радо.
долонями, що пропахли тютюном,
подихом любові, яку не приховати перегаром,
ніжністю, яку не зіпсувати непоголеною щокою, -
він прийняв тебе з вічності в вічність,
з рук у руки, -
бо він так просив,
бо він тебе кликав,
чекав.
сам не знав і не чув, як молився."


ця жінка, що мене надихнула,
що в мене вдихнула
повітря, життя і заспану мудрість,
яку ще треба в собі збудити,
просити вирости,
ці її архетипічні, рідні мені, теплі материнські вирости,
до яких тулитися завше - серце оголювати,
народжуючись заново.
вона випускала мене зі свого лона
як нібито відкривала фіранку,
бо за вікном вже весна і тепліше і сонце
і не кричала, не плакала, навіть ні слова не говорила,
але ніби мовила: випурхуй, метелику.
вже час - тож явися у світ, явися на світло - світлом.
і випускала,
і може, так дійсно було,
принаймні, з цією жінкою особливо просто
віриться
- що я одразу стала метеликом,
ніколи не бувши гусінню.

і от мені судилося жити
одну мить (для метелика - день, для людини - більше в тисячі разів, для Брахми - довше в тисячі людей)
а я, ледь народившись,
вже знаю,
що де б не літали ці крила,
дані мені, -
в момент, коли я перетну десь кордон
тісно притиснутих, обіймами нерозривними з'єднаних
світів - тіла і духу, змертвілого життя і смерті, що ожила, -
в цей момент я повернусь
(думкою хоча би - дотягнуся обов'язково)
до того дерева,
на якому перше себе пам'ятаю,
явившись метеликом.
і дерево пригорне мене своїми вітами
(Віта. ми - я і Він - знаємо, чому тебе так звати.)
еліксир життєдайний.
прочинена фіранка.
теплий початок, тендітне, сповнене весняної любові лоно, в якому вперше називається метеликом метелик і вперше називається світом світ і вперше світло наздоганяє свого хвоста і заповнює все суще собою. мною і Ним, і тобою, і тобою, моя священна Віто.


Рецензии