коли ти заплющиш очі – потрапиш в мою країну:
там ходять сріблясті рисі, полюють блакитні тигри,
лоскочуть засмаглі плечі, цілують мене у груди,
неначе прозорі сукні, потягнеш за ґудзик – Бруно
віднайде забуту кару, зійде на свою планету,
де зорі співають хмарі про всесвіти без вендети,
де чорні птахи збирають пожухлі від часу сльози –
несуть обважнілий камінь у море, де буде кожен.
ти бачиш: хрести у небі? – розп’яли опале листя,
і палять слова і палять – веселки, колись барвисті,
врожаї, які поснули – воскресли в жнива дощами,
коли ти заплющиш очі – не згадуй, не пробачай, не
тримайся за все, що буде – іди за сріблястим тигром,
він впаде тобі на груди, до мене полине риссю
твоє заблукале – чуєш? – і я промовчу, напевно, –
вишневий розквітне ґудзик – і сукня злетить на землю.