в першому сні – ти торкаєшся літер,
що сплять на високих деревах:
відриваєш достигле “ми будемо” –
вишні сумні розбігаються в крові
твоїй і моїй – недаремно?
бачиш в “м” закодована я
чи розрізнене “ми”,
чуєш в кісточці “б” подих господа,
”у ”– стогін лева
загортає в беззахисне “де” –
“д” шматує на розпач луна:
де ми будемо? де ті стежки? –
розсипаються в сонці –
крізь повіки пташки – чи щасливі, чи то голосні?
проголошують день, де поховані всі охоронці
наших снів:
у прозорому війську вишневих дерев
перший сон прикидається гілкою,
кублиться в хмарах –
лінькувато лежить на перетині променів лев,
випасає несказаних слів веселкові отари.