***

Владислава Даценко
ти не зможеш мене забути.
я зостанусь каменем у душі.
буде час минати і люди
будуть й далі точити ножі.

буде листя старіти й лягати
нам під ноги останками осені.
ти не зможеш про мене мовчати
темними ночами
млосними.

ти зможеш мене не відчути.
на світанку багряним небом
я прийду
аби просто бути.
не питай нічого.
так треба.

не питай у мене, а звідки.
не скажу, бо сама не знаю.
і без захисту, алібі, свідків
віддаю тобі все,
що маю.