В душі самотність поринає
Вбиває все на шляху своїм,
Хто по справжньому кохає
Той не відчує тую біль...
Очима прошу повернутись
І відродити почуття,
Щоб знов тебе в собі відчути,
Що ти є справжнє почуття...
Лодоні тягну лише благавши
Не відпускати з рук своїх
І нікому не віддавати
Щастя те, що на двоїх...
Але марно, сльози в очі
Тебе нема, пішов ти геть,
Лише пустота серед ночі
Мене до себе тільки зве...
Благаю, щиро і від серця
Ти повернись і ти прости
Любов, немов ріка та льється
Не зна куди, чому біжить...
Хіба так можна з почуттями
Пограти й викинути геть...
Ми ж хотіли того самі
На життя,но не на смерть...
Бо то є смерть...нема кохання...
Лише самотність у душі
Нема і того вже бажання
Зі мною бути у тобі...
Перевернувся світ довкола
Не розумієм ми тепер,
Держати треба завжди слово
Як любим так ми і живем....