Дай закурим, затабачим,
Може світа не побачим.
Дай закуримо, долю здурим –
Що їмо ми, а не курим.
Той найкращим другом став,
Хто цигарку мені дав,
Коли страсті закипіли,
Понатягувались жили,
І захованая лють
Пробивала в грудях путь.
Дай мені так затягнутись,
Щоб від диму задихнутись.
Чим міцніший самосад –
У душі наводить лад.
Я тютюн люблю такий,
Щоб дрижали кулаки,
Дух щоб зразу забивало,
Щоб аж серце танцювало,
Коли в легеню пусту
Тягнеш хмару ти густу.
Я малим курити брався,
Не курив, а тільки грався.
Переносячи той чад,
Переводив самосад…
І той молодості дим
Десь під небом голубим.
А коли студентом жив
В гуртожитку, то курив
Я «Ракету» або «Спорт»,
Сигарети третій сорт.
Та було це вже давно,
Дим виходив крізь вікно.
А тепер моє життя
Бачить тютюн без пуття,
І смертельна отрута
Осідає в грудях, тута.
Дай закурим, затабачим,
Може, світа не побачим!
Дай закурим, долю здурим –
Мов заглянемо за мури…
© Галета Іван, 1964 рік «За полями»