Бо це любов остання...
Людмила Юферова http://www.stihi.ru/2013/06/24/6267
Колись і я повірила в любов,
У золоті і вічні перевесла,
Вона ж, як сонце, в затінку дібров
На мить розквітла й іскоркою щезла.
А потім я боялася вітрів –
Тендітна квітка, смутками полита.
Ну що ж так пізно ти мене зустрів,
Коли я вже стомилася від літа.
Ти ніжно гладиш кожен пальчик мій,
Цілуєш руки пристрасно і тепло.
Не смій кохати! Боже ж мій, не смій!
Бо ще душа від спеки не відтерпла.
Ти аж кричиш мені про почуття,
Не можеш побороти хвилювання!
І любиш так, як сонце, як життя,
Як білий світ – бо це любов остання.
перевод с украинского
Я верила тоже когда-то в любовь,
в золотое и вечное счастье,
а она ,как луч солнца, в тени у дубов
на мгновенье блеснёт и погаснет.
Обожглась, даже ветра боюсь,как цветы,
он занежит до горя,иссушит.
Как же поздно!!!Как поздно нашёл меня ты,
когда жаром спалило всю душу.
Перегладишь все пальчики ласково мне,
зацелуешь их пылко и мило.
Но не смей же любить! Боже мой, ну, не смей!
То,что душу пекло ,не остыло.
А твой зов переходит на крик, стонет высь...
Ты не можешь сдержаться в волненье.
Только так любят солнце, весь свет,любят жизнь
осиянной любовью последней.
04.11.2015г.