Нехай у поле, де зросли жита,
Мене поверне мрія золота.
До неба зором ляжу на стерні,
Згадаю юності далекі дні.
Пройду за плугом першу бронзу,
Чи під копою, стомлений засну.
Візьму з покосів листя конюшини,
На білий лан погляну край долини.
Де з гречки мед роями несуть бджоли,
Й цвітіння пил розходиться над полем.
Сюди з косою вийду на світанку,
Пробуджу землю, юності коханку.
До грудей тілом радо пригорнуся,
Сльозами накипілими проллюся!
І постараюсь світ новий збагнути,
Згадати щастя, горе позабути.
Повіє вітер з вижатої ниви,
День змінить день, оросять землю зливи.
Промчиться мимо перекотиполе,
І сніг накриє видовище голе!..
Та грім розбудить ранньою весною,
Як в небі хмари стовпляться над мною.
В зеніті жайвір пісню заспіває,
Ключ пропливе, що з півдня повертає.
Природа з гір веселкою заграє,
В наряд горби проміння повбирає –
Тоді, щасливий, знову я пізнаю,
Чим я живу, надіюсь і кохаю..
1949-1978 рр.