Ну от, стоїш винувато знову,
Немов тобі відібрало мову.
Було б достатньо простого слова,
Та десь застрягло.
І опускаються руки долі.
Чи не судилося, чи не доля?
Чи почуття безхребетно кволі,
Яких я прагну?
Мовчу і я - ні свята ні грішна,
А скрізь - відлуння твоїх колишніх.
Якби не сумно, було би смішно..
А так - не дуже.
Бо я слабка, я не воїн Спарти,
Підступна доля тасує карти.
Відповідай же, чого я варта?
Рятуй, мій друже!