холодний чай і така смішна обставина,
ти вбила мЕне і залишилась одна.
і десь у тому світлі самотньої кімнати,
знайшла себе і перестала утікати,
від таких,як я в обличчах того люду,
що тебе оточує у день повсюду...
і я охрипшим голосом тобі на вухо:
я тебе кохаю,тільки-слухай...
як грає дощ попідвіконню,
як сигналять десь на трасі,
як стріляють собі в скроню,
люди,не знайшовши щастя,
намаються піти від світу,
слухай,як заграло пісню...
життя...
ммм,
життя(тихим голосом)
і знайшла себе у піснях вуличних музик,
у музиці гітарних струн и скрип,
що заграли тОбі ту свою відому пісню,
під яку я обійняв тебе,так ніжно...
у метро,в вагоні і не зважаючи на інших,
ми були на самоті і найрідніші...
у ту хвилину мені було на все плювати,
бо поруч із собою,я себе утратив...
і на вухо,я тобі тоді сказав:
послухай,послухай як заграв...
той самий дощ попідвіконню,
як все ще сваряться на трасі,
і як стріляють собі в скроню,
люди,що не відчували щастя...
і як все ще намаються піти у світло,
послухай,як б'ється моЄ сердце-тихо...
і ти згадала все,але мені не подзвонити,
бо дуже довго утікала від навколишнього світу.
зруйнувала всі мости,поставила всі точки над і
спалила навіть фото де з тобою ми-одні...
шукали того щастя,тримаючись за руки,
і ти залишила собі лиш спогади і муки...
що приходять уві сні і вбивають знову-й-знову..
залишила лиш ті слова,про ту погоду...
той дощ,що грав попідвіконню,
і саме ті гудки на трасі,
і як стріляють собі в скроню...
такі як ти,шукаючи-щастя...
ммм...