Скажанілася осінь…
буянить зненацька —
То місяць закриє,
то туги насіє:
Ці бурлацькі,
зжурбинені
тіні
з Відьмацька
Розтрушують хлад із бесажок
в зневір’я…
— Відмолитися?... —
— Ні.
Десь
в бестарках
мандрують хуртечі —
Зчупринені,
розбаламучені —
в ніч навпростець
(Флегматично, безпечно)
з лютневих,
забутих
приречень,
З кошлатої мли
й
очманіло-січневих
сердець.
Припорошені
спогади снив
розсивілись…
В міжденнях
кугичуть
вітри – пілігрими…
— Чи то ми спавутинені
(в рам’ї невільниць)
Розсипаємо
рими
незримо?