Срібляста вода,
І відблиски сонця,
Що неквапом падає за небокрай.
Я тихо молю: Не сідай! Постривай!
І промінь тепла збережу у долонці.
А сонце, гай-гай!
В же темна вода,
Вирує за бОртом,
Клекоче, нуртує,
Неначе аорта пускає життя
У моє грішне тіло...
І я вже не я – я уже ошаліла.
Й шалена пірнаю,
І змучену втому уже забирає
Й несе кудись море...
Я вдома? Я – вдома.
Тут небо широке, і води безкраї,
Тут зорі сряблясті – неначе у раї,
Тут сила і мудрість вливаються в тіло,
Душа тут хміліє від істини, віри,
Любов наповняє мене до країв,
І місяць доріжку уже простелив.
Я – вдома – щаслива.
Я – втоми – нема.
І радість клітиночку кожну пройма!