Октава то верхня, то нижня..
Підгрунтя було саме те:
весіллям завершення тижня
вітало гучне ес-ем-те.
Була в нареченої дружка -
ми стрілись у клюбнім фойє.
Хтось наче напудив у вушка:
диви, не прогав, бо - твоє!
Ми вийшли з тобою палити.
Слав подумки небу хвали.
Звабливі і стегна, і литки
твої у лосинах були.
Такі на поталу, на згубу
самця прирекають нараз.
Повипхались люде із клюбу.
Юрбою розкидало нас.
Ледь жеврiли шмарклi на небi.
Конав захаращений день.
А я у маленькiй потребi
тулився узбiччам пiсень
до репаних скронь осокора.
Вже знав, хоч тi вiчка замруж,
де ти, ще допiру озора,
виводила галю чимдуж.
На серці шарілися ружі.
Під серцем цвіло олів'є.
Бив струмiнь гарячий i дужий,
мов юне кохання моє.
***
в сердце моём большом
враг вдруг на шутку злей
небо грозит ковшом
полным звездов-люлей
колкая фраза лишь
чуткости птиц подбит
в свежий надрезик тишь
всхлипом твоим кровит
месяц
как дональд дак
скуп
на подсветку драм
между
на нет иссяк
нами
ванильный спам
цельность былого
мы
дробней иных дробей
рвёт мешковину тьмы
шип твоего
добей
жжений вдогон прося
бредишь как лампой моль
мы только учим
ся
ладить друг другу
боль