Якось в давню давнину,
Ще памятають, і не марно,
Жила в одній бідній сім'ї
Дівчина дуже гарна.
Так як і всі,вона була
Коханой,і кохала,
Кохала парубка вона,
І горя з ним не знала.
Та якось ранньою весною,
Сніги ще ледь-ледь розставали,
Зненацька і до них в село
Прийшла війна...й все зруйнувала.
Всіх парубків вона взяла
З собою у вогонь,
Ну,а дівчат всіх молодих
Забрала у полон.
Дівчині вирватись вдалось,
Втекла вона з полону,
Кохання сили їй дає,
А серце все холоне.
І до коханого вона
Добігти не зуміла,
І в чистім полі на траву
Упала вже без сили.
І поховали вже її,
На тому самом місці,
А з-під могили виросли
Троянди в буйнім листі.
Червоними вони були,
І ніжні,як дівчина,
Прохожі дивувались їм,
Була у них причина.
З тих пір і зараз,по цей день,
Ще люди памятають,
З тих пір цю квітку чарівну
Коханням називають.