ВЛАДИМИР ДУБОВКА
***
Ведаеш добра: ты вельмі прыгожая,
вусны твае кармазынам асмужаны.
Вочы ненацкам жыццё ўстрывожылі
і агарнулі сукрыстасцю кужалю.
Чуў ды не верыў — спатканне на ростані.
Што ж, будзе сумная песня, мінорная.
Наша каханне звычайнае, простае, —
хоць незвычайнай тугой і агорнута.
Лёс табе даў пекнату чараўнічую,
дасць ён, напэўна, і шчасце вялікае.
Шчыра жадаю — не быць табе знічкаю,
каб і ўспамін да сябе ты не клікала...
Хвалямі ў хвалях, пакуль не загінулі,
сэрца твайго каб шкадункі не ўразілі...
Можа, і мы на акрайках дэльфінавых,
быццам хлапчук Рафаэльвай фантазіі...
***
Знаешь прекрасно: ты очень красивая,
губы пылают, багрянцем окрашены.
Жизнь мою очи твои осчастливили,
обволокли белоснежною пряжею.
Встреча с тобой обернулась прощанием.
Что ж, будет грустная песня, минорная.
Нашей любви не нужны обещания,
Лишние слёзы и вздохи притворные.
Милая-милая, самая-самая,
счастья тебе пожелаю под небом я.
Звёздочкой-зничкой исчезнешь из памяти,
словно тебя в моей жизни и не было.
Волнами в море всё схлынуло, сгинуло,
бури сердечные утихомирились.
Будто мальчишку в объятьях дельфиновых,
Нас Рафаэль с тобой нафантазировал.
ПЕРЕВЁЛ С БЕЛОРУССКОГО КАСТУСЬ СЕВЕРИНЕЦ