Грають промені сонця в пшениці та житі,
В полі чути пісні: то дівчата співають
Про любов і про те, як їм радісно жити,
А дзвінкі голоси аж до неба лунають.
Я в долоні беру золотисту пшеницю,
Щоб відчути сильніше турботу і працю,
І вже чую, як б’ється в нім серце батьківське,
І тепло материнське у ньому я бачу!
В ці зернята вкладав батько ніжність і силу,
Мати вроду вкладала в золотеє стебельце,
Щоб колись це дісталось і дочці, і сину,
Щоб колись та згадали їх щиреє серце.
Праця наших батьків не загине ніколи,
Не загине, як врода стиглого жита,
Бо шумить знову в хлібному золоті поле,
Спонукаючи нас по–батьківськи прожити!
12.08.1980 г.