«Минають дні, минають ночі…» –
Писав славетний наш Тарас,
Тому і я віршами хочу
Почати розповідь про нас.
Так, визнаю, що я не геній,
Але віршами теж грішу
І, вдавши з себе Діогена,
Не лізу в бочку, а пишу!
Пишу про те, що відчуваю,
Про що моя душа болить.
Я всім поетам співчуваю,
Бо важко в риму говорить.
Я вірю в те, що двічі в річку,
Як ти не прагнеш – не війти!
І при житті для себе свічку,
Мій друже, краще не ліпи,
Але коли свічки святкові
Засяють, Господи, єси,
Ми знов кутю варить готові
І до куми її нести.
Бо є у нас кума Наталка,
Козачка, що не говори,
І Котляревського Полтавка
Позаздрила б такій кумі…
Та кожній байці є свій час,
Є свій кінець і свій початок.
То ж хай в сім’ї чекають нас
Не тільки діти, а й внучата!
06.01.1996 р.