Стоять три постаті в пітьмі,
Наче спілкуються собі.
Запаливши запальничку,
Мають в собі дурну звичку...
В телефоні музика лунає -
І час собі не вплинно минає,
Але ж муза ніжно промовляє:
Що спішити то куди немає.
У руках давно цигарака тліє,
Але ні подиху зробивши -
Тай до кінця вона зотліє,
Навіть музи не запаливши...
А пісня то не кінчається,
І довгенько вона грається.
Не можу навіть слова знайти -
Адже засіли у голові чорти:
"Полупустой вагон метро...
Меня везет ночной экспресс в старый отель
И пусть меня никто не ждет...
Вези меня ночной экспресс..."