…ніким не почата розмова задухи слізьми полонить…
і давить земля чорна груди, того Душа-світу й не спить…
накочують хмари думками, з уявами долі сплелись…
сховалась майбуть у мовчанні, а Небо – від болю кричить!..
ніяк вітру не дочекатись… коли ми зійдемось?.. і де?!.
біда затягає час в зашморг, надія в безвихідь іде...
підводиться в повний зріст пам'ять всіх люблячих, нас береже!..
колотиться серце у грудях, дощу підставляю лице…
в безмовному диханні тиші не знищить ніщо почуття.
нехай буде так, як ми хочемо, й неволя обійде життя!..