(Спочатку це був експромт на вірш "Яскравi ночi кадром двадцять п'ятим"
Федика Юрія Михайловича http://stihi.ru/2015/09/02/5119, а потім автора понесло...)
Чого боятися натомленій бджолі?
Та, мАбуть, посміхатися "на кутні",
Побачивши, як бджоленят малих
З'їдають не чужі, а "рідні" трутні.
Коли ти все гаруєш, як... бджола,
А ті лишень, прогнувшии свої спини,
Жиріють день за днем. Тече смола -
Не мед, не віск вже з вулика-країни...
Чого боятися натомленій бджолі?
Одне жало, одне життя та й годі!
Та у душі її - всі болі і жалі
Великого бджолиного народу.
Бо не за себе, не за сніп ідей -
(Оте "бла-бла" таке незрозуміле),
За бджоленят - малих дурних дітей -
Болить і серце, і душа, і тіло.
З великим задоволенням та з дозволу перекладача пропоную до уваги не інше розуміння, ні, лише інший ракурс цього твору: очима самої "бджоли" - російськомовної української Матері:
Наталья Сафонова 3 http://www.stihi.ru/2016/02/16/139
Чего бояться обессилевшей пчеле?
Неужто "по-чеширски" скалить зубы,
Увидев на обеденном столе
Родимых чад у трутней-душегубов.
Когда всё время крутишься пчелой,
А тем всего делов-то: тыкать дули
И день за днём жиреть. Уже смолой -
Не мёдом и не воском полон улей...
Пчела намаялась...Ну, что её страшит?
Решает жало горький час исхода.
Гремят цепями узники души -
Страдания пчелиного народа.
Не за себя, не за пучок идей -
(пустых "бла-бла", что вторят оголтело).
За пчёлок несмышленых - за детей -
Болит и сердце, и душа, и тело.
15.02.2016.