Дуже шкода, що не можна крізь століття зазирнути,
Повернутися в минуле, віднайти старі стежки.
Та на карті України є такі місця прекрасні,
Це будівлі стародавнi, де покояться вiки.
Про такий прекрасний замок піде далі моя мова,
Розкажу я вам про нього, опишу у всiй красі.
Красний дім його назвали (і не тільки через колір)-
Він прекрасний і величний, мов перлина у руці.
Розташована будівля на Сумщині, в ріднім краї,
Слободою здавна зветься мальовниче те селo.
Збудував її Курдюмов, так легенда сповіщає,
І прекрасніше маєтку в стороні тій не було.
Влаасник Дому, пан Курдюмов, мав, звичайно, даму серця,
І була вона прекрасна, її погляд чарував:
Іноземці Зінаїді свій маєток край озерця
В знак великої любові і пошани дарував.
Ця панянка приїжджала дуже часто в Україну -
Полюбилася назавжди неземна її краса..
Ці незміряні простори, ці гаї, сади, долини,
Золоті, мов сонце ниви і блакитні небеса.
А озерце біля дому було чисте і привітне,
І окрасою водойми білі лебеді були.
Зінаїда рано вранці, тільки-но зоря розквітне,
Йшла до кладки на озерці, там, де лебеді пливли.
Вона дивні звуки знала, що птахи їх розуміли,
Руки плавно простягала в водне плесо золоте.
Горді лебеді поволі крізь туман густий біліли
І до кладки підпливали, де хазяйка їхня жде.
Ті часи давно минули,але замок залишився,
Величавий вічний свідок мовчазної давнини.
Хто сказав, що час у ньому вже навіки зупинився
Й дев'ятнадцяте століття укривають бур'яни?
Працьовиті людські руки відновили велич Дому
І не зникне те могутнє відображення в воді.
Памятають древні стіни все, що відбувалось в ньому,
А навкруг весна і квітнуть знов дерева молоді.