Знов зима...
і закохані очі невпинно
десь шукають початку весни.
Все чекають дзвінка-
так наївно,дитинно,
Змінюючи все нові
і нові
вітражі.
Сніги глибокі,як думки,
що приходять тихенько вночі...
Перекладаю у шафі вже зношений одяг
Змінюючи
все старі на нові куражі.
Ось весна, а руки тремтять похвилинно,
відчуваючи такт забуття.
Знову в тілі,по венам,
біжить безупинно...
ні,не кров-
220 хвилин
до життя!