«…Від Сумеру на південь
Починається дзен
І вертається, Іккю,
Коаном до тебе…»
(Ляля Рубан)
До мене підійшов шестирічний син і сказав:
- Тату! Я давно не кричав у пральну машину, а вона зайнята. Вже зупинилась. Там лежить одяг.
- Вибач, зараз розвішу.
Я вийняв з пральної машини весь одяг, чемно розвісив сушитися, вимкнув машину.
- Все, можеш кричати!
Син пішов до ванної кімнати, відкрив дверцята пральної машини. Хвилин п’ять було чути «У-у-у-у! А-а-а-а!» Я тим часом думав про Тібет. Перед очима пливли кам’яні пустелі, засніжені вершини гір та озера в яких відображалося Небо.
- Все, тату, я вже покричав в пральну машину!
Я подумав про те, що напевно, настав час для виховального моменту:
- Не забувай кричати в пральну машину! Це навіть важливіше ніж запалювати ароматні палички перед статуеткою Будди Шак’ямуні Сітхартхи Гаутами! – (статуетка Будди завжди стояла на моєму столі і син любив запалювати перед нею ароматні палички з запахом сандалу. При цьому він співав мантру: «А-мі-да-фо!»). Я після паузи продовжив: - Один хлопчик весь час забував кричати у пральну машину, і в результаті так і не досяг просвітлення, лишився в колі сансари…
- Тату! А я хочу зняти фільм. Вирішив його назвати «Вся правда про драконів». Дай мені відеокамеру!
Я дав йому відеокамеру і він пішов в дитячу кімнату. «О, як прискорюється час! Як впливає на людину прогрес техніки!» - подумав я. В його роки я навіть і не мріяв зняти свій фільм. Це була його не перша спроба знімати кіно. Свій перший фільм – трьохсерійний – він зняв кілька місяців тому. Назвав його «Ручка». Фільм був присвячений ручці від дверей в дитячу кімнату. Він знімав її з різних ракурсів – зверху, знизу, збоку. Камера рухалась навколо ручки. Періодично за кадром виникали звуки: «Ви готові, діти, відчинити двері? Це ручка від дверей. Двері можуть відчинитися, і тоді ми вийдемо з цієї кімнати.» І так три серії.
Про що буде новий фільм (хоча ясно, що про драконів) - мені було страшенно цікаво. Але я не втручався у творчість. Поки тривали зйомки я дістав з полички томик давньої японської поезії. Розкрив навмання. Натрапив на вірші Оно-но Коматі:
«Обірвані корені
Над рікою сумної верби…
Так і я безпритульна!
З легкою душею по течії лину
Ледве почую: пливи!»
Читав і думав про те, що українською Коматі звучить легко, невимушено – так само як і японською. Між нами більше тисячі років, а які близькі нам її розхристані тривожні танка! Людина не змінилась за останнє тисячоліття. Все та ж самотність перед безоднею Всесвіту. Все та ж невідомість на порозі Вічності. Відклав томик перекладів і взяв книгу - теж збірник віршів, але японською мовою. Розгорнувши навмання – і як це не дивно – теж натрапив на вірші Коматі:
«Ахаре тефу
Котоко сотікере
Йо-но нагані
О-мохі хана рену
Ходасі нарікена…»
Як дивно, що трапилось саме це знамените танка – про «таємничий смуток слів»…
Тим часом робота над створенням фільму була завершена:
- Тату! Я вже зняв фільм! Давай його подивимося! Не забудь тільки назву фільму написати: «Вся правда про драконів».
Я переписав фільм з камери на комп’ютер і ми всілися біля екрану монітора. Фільм виявився короткометражним – на 22 хвилини. Камера була статична. На екрані з’явилось зображення стіни. У кадр потрапили також край стола (на якому власне і стояла камера) та куток картини, що висіла на стіні. На картині був намальований Будда у стані медитації під деревом Бодхі, але в кадр потрапив лише куток рамки. Нічого не змінювалось протягом 10 хвилин. Потім за кадром почувся голос: «Дракон прилетів!» Потім знову нічого не змінювалось протягом 10 хвилин і знову почувся голос: «Дракон повернувся назад!» І в кінці фільму на мить з’явилося зображення іграшкового дракона.
- Гарний у мене вийшов фільм?
- Чудовий! Набагато кращий за ті фільми, що демонструють нині по телевізору! Тільки в мене кілька зауважень критичних: по перше забагато деталей – край столу і куток картини по суті не потрібні – вони не несуть якогось принципового змісту, без них можна було б обійтися, просто знімати стіну. Зображення дракону теж зайве – всі хто бачив драконів і так знають як він виглядає. А хто не бачив – краще хай домальовують собі в уяві дракона, ніж бачать на екрані іграшкового. Голос за кадром теж зайвий. Якщо вже фільм про драконів, то і так зрозуміло, що дракон прилетів. А якщо прилетів, то зрозуміло, що мусить повернутися назад.
- Добре, я це врахую при зйомках нового фільму. Я ще хочу зняти фільм «Вся правда про динозаврів»!
- Добре, але не сьогодні. Ти ще не писав сьогодні ієрогліфи. Напиши десять разів ієрогліф «шлях»!
Потім ми слухали старовинну японську музику. І думали… Ні, ми тоді ні про що не думали.
(Малюнок з мережі. Хто автор – не пам’ятаю…)