Це місто сумне в очікуванні радості
заховало любов на найпомітнішім місці.
Міст виростає з туману.
Горять ліхтарі та вогнища
з позаторішніх бур'янів.
Але водень горить найкраще.
Тільки де ж його взяти?
Подайте кисню клошарові.
Чи ж не бачите він задихається!
Та не якогось там ґоєвого,
а неодмінно кошерного!
Запаліть йому свічку,
покажіть дорогу додому.
А я сяду на березі річки, свідомий своїх ролей та долі
Ласуватиму джемом з порічок, напуватимусь запахом кави і настурцій.
Цій хвилині, що зупиняє Вічність, хтось вигадає мудру назву.
На звуки моєї молитви злетяться навколишні янголи і деви.
Де ви лишили свої сумніви, там я знайшов моє щастя.
В тиглях моєї робітні переплавляються сірі будні
Я сиплю в них маґістерій. Над моїм Містом виростає Веселка.
© Copyright: Валентин Лученко, 2015