…як можна витрачати почуття
на суєтну дорогу безкінечності,
де ти і я – спокусливі до мрій,
до пристрасних цілунків,
подарунків Долі?..
лиш Небо, далі міряє життя
надаючи спустошливим бажанням
відболіти знов, і знову
хапаючи Надію завтрашню в обійми…
куди ідуть буденні дні по колу запитань?
де ж край безмовному мовчанню?
що поглинає снів бездоння небуття?..
не відшукати в забутті ні слів,
а ні Любові край... його нема!..