* * * (Федор Тютчев, http://rupoem.ru/tyutchev/all.aspx#ya-ochi-znal)
Я очи знал,- о, эти очи!
Как я любил их - знает бог!
От их волшебной, страстной ночи
Я душу оторвать не мог.
В непостижимом этом взоре,
Жизнь обнажающем до дна,
Такое слышалося горе,
Такая страсти глубина!
И в эти чудные мгновенья
Ни разу мне не довелось
С ним повстречаться без волненья
И любоваться им без слез.
Дышал он грустный, углубленный
В тени ресниц ее густой,
Как наслажденье, утомленный,
И, как страданья, роковой.
<Не позднее начала 1852>
* * * (вільний переклад П.Голубкова)
Я очі знав, - о, що за очі!
Бог знає, як любив я їх!
Від чарів пристрасної ночі
Я відірватися не міг.
Той незбагненний погляд долі,
Життя оголював до дна,
І горе чулося доволі,
І пристрасті вся глибина!
Сумний, поглиблений - як вдома,
В тіні він вій її густій,
Так, ніби насолоди втома,
Страждання чи фатальних мрій.
І в дивовижні миті славні
З ним не чекав мене сюрприз:
Зустрітися без хвилюванння
І милуватися без сліз.