вольный перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/avtor/kam7115
Под дождём – словно город в отчаянье мнится,
И повсюду зонты прячут бледные лица
И тебя…
Парк утратил мгновенья с листвою поблёклой,
Неба шёлк застилая, как будто сквозь стёкла
Голубя'.
Шаг, другой – и в декабрь мне откроются двери,
Заплывёт новый день в парусинной галере
Прямо в жизнь.
Подожди, не утратило чуткость теченье,
А для счастья что больше имеет значенье?
Так держись.
Пусть другие придут, но душа омертвела…
Ты разбита и – вдребезги... вздрогнет ли тело?
Не зови…
Всё ж под ливнем иду отыскать напоследок,
На свою же беду – горечь таинства лета
И любви...
Оригинал:
Під дощем - наче місто впадає у відчай,
Парасольки усюди ховають обличчя
І тебе…
Парк згубив всі миттєвості з листям пожовклим,
Застеляється небо засмученим шовком -
Голубе.
Пару кроків й у грудень відкриються двері,
Запливе новий день на вітрильній галері
У життя.
Зупинись, течія ще не змила чуттєвість,
А все інше для щастя не так вже й суттєво,
Ти затям.
Незамінних немає, та є - мертве літо,
Це коли ще жива, але ніби розбита
На друзки.
Все ж під зливу іду відшукати останнє,
Те, що гріє і досі - зрадливе кохання,
Чи казки…