Лина Костенко «Кобзарь, ты знаешь…»
Кобзарь,ты знаешь, что нелёгкая эпоха,
Двадцатый сей неугомонный век.
Сплошь катаклизмы,.. с тишиною – плохо,
И в стрессах жизнь проводит человек.
Приличия и нормы – устарели!
В тревогах рысканье возводится в закон.
История на старте, её целью –
Рывок космический в небесный стадион!
Порвать готова финишную ленту,
Где Млечный Путь струится золотой.
И, невесомая,.. падёт одномоментно…
Уйдёт весомо, горделиво на покой!
Прокатятся луною позывные
А как же мы, певцы красы земной?
Сквозь необъятные просторы голубые…
Иль голосок у нас попал в стране родной?
А не утонут голоса в ветрах простора?
Востребованной ли останется краса?..
… Тарас гранитный обронил три слова:
«Поэты! Закаляйте голоса!»
Не пустословием пышным и цветастым,
Не склоками, не бульканьем идей…
Не криком и не перепевом разным,
А песнью той, которая нужней!
И помните!
У нас ведь на планете,
С времён тех древних, где Творцом был Бог,
Ведь не было эпохи для поэтов!..
… А были лишь поэты для эпох!
*****
Костенко Ліна «Кобзарю...»
Кобзарю,
знаєш,
нелегка епоха
оцей двадцятий невгомонний вік.
Завихрень - безліч.
Тиші - анітрохи.
А струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають ст;аріти,
тривожний пошук зводиться в закон,
коли стоїть історія на старті
перед ривком в космічний стадіон.
Вона грудьми на фініші розірве
Чумацький Шлях, мов стрічку золоту.
І, невагома, у блакитній прірві
відчує врз вагому самоту.
І позивні прокотяться луною
крізь далі неосяжно голубі...
А як же ми, співці краси земної?
Чи голоси у нас не заслабі?
Чи не потонуть у вітрах простору?
Чи сприймуть велич нової краси?..
Тарас гранітний дивиться суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям, пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте,
що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!