Замовкни, вічний поклику солодкий, замовчи;
До вартових іди – небесних вівчарів –
Нехай мандрують до кінця віків
Тобі у слід вогнями у пітьмі.
Хіба не знаєш, що серця людей старі,
А ти у хвилях, у пташиних крилах, на горі,
У шелесті гілок, у вітрі, у воді…
Мовчи, одвічний поклику, мовчи…