Світило сонце, промені іскрились,
Неначе увесь світ відпочивав.
Так хороше було,
Та хмари вмить з'юрмились,
І тишу гуркіт грому розірвав.
Немов там, в небі двері відірвали,
І злива вдарила у душі, у вікно.
І квіти і траву, що так буяли,
Прибило, і затоптує в багно.
Гриміло громом, гуркотом громило,
І моторошно в небі так було...
Дощу краплини їдко землю рили,
Була калюжа, стало джерело.
А блискавки між хмарами шугали,
Мов Прометей вогонь вогнем творя.
Чи гуни то прийшли, чи може галли?
Порвали небо і в сльозах земля.
А сонце десь там... хмари ворушило,
Застряло в небі,наче в горлі кість.
А на землі такого наробило...
Гірка недоля чесну душу їсть.
А дощ іде без краю, не стомився,
І в людських душах та злиденна гать,
Бо десь на сході вітер забарився,
Щоб оці хмари злії розігнать!
14. 12. 2015 р.
18:29.