Я так пильно вдивляюсь в минуле,
Та боюсь зазирнути в майбутнє,
То що ж нам накуєш ти, зозуле,
Українцям, чи щось незабутнє?
Де ж вона, ота мудрість спадкова,
У всіх тих, хто вчепився за владу?
Чи в них інша була колискова?
Чи за гроші потрапили в Раду?
Де ж сумління, чи біль за людину,
Чом не гірко за матінку милу?
Чом в душі не пече за Вкраїну?
Чом не прикро за старість похилу?
Чом старі, як старці доживають,
І купують кістки замість м'яса?
Чом домівки у них відберають?
І нема для них грошей і часу?
Чом село,українська колиска
Вимирає, занепад, та злидні,
Це ж і здалека видно і зблизька,
А ось ті хто не бачать, огидні!
Хоч би дав їм Господь схаменутись,
Та порядність, мов прапор підняти,
До народу свого повернутись,
Дати жити, а не виживати!
15. 04. 2014.