Діти богині Дану сміються в своїх золотих колисках
І плещуть в долоні ледве примруживши ясні очі.
Скачуть вони на Північ, коли покличе їх сокіл,
Летять на білих крилах на зустріч з холодним серцем.
Дитя моє гірко плаче, до грудей його притискаю,
І чую з безодні могили голос, що нас кличе.
Пустельні вітри стогнуть над морем північним холодним,
Пустельні вітри несуться на захід палаючий кров’ю,
Пустельні вітри рвуться в зачинені неба двері,
Пустельні вітри прочинили ворота страшного пекла,
І душі скорботні звідти женуть шматками туману.
О, серце, вражене вітром, нескореними господарями,
Палає воно сильніше свічок Пречистої Діви.
Примітка: Вибачаюсь за надто вільний переклад, але так я Єйтса розумію, так його чую. Він справді розумів "Дітей Богині Дану" (ірл. - Tuatha De Danann) справжніми давніми господарями цієї землі - Ірландії...