Подивись, вітер листя розносить.
Жовтий вальс біля наших воріт.
Вже жадана за вікнами осінь
чорнобривцями всіяла світ.
Розпустила по вітру полотна,
землю жовтим закидала знов.
Добра, тиха, лиха, безтурботна
дарувала від серця любов.
І захоплене падало листя
до землі, як і в наші роки.
І дивилось зірчане намисто
на задумливе плесо ріки.
Що тепер нам з тобою зосталось?
Це - не вперше. А всеж-таки знов
ти підкралася,осінь, підкралась,
але вітром задула любов.
Не прожите усе те даремно,
хай на душу - осіння печаль.
І не жаль тії роки буремні,
і нічого на разі не жаль.
Поблукаєш ще трохи по світу,
листопад мимохідь промайне.
Пам"ятай про похилені віти...
А ще може згадаєш мене.