«Коли вже зачепили сі питання…» (Леся Українка, http://www.l-ukrainka.name/uk/Verses/Alone/KolyVzhe.html)
Коли вже зачепили сі питання
Про бога й про посмертне проживання,
То й я вам думку висловлю свою,
Куди не так, як німець ваш, поважно,
Але, я думаю, не менш одважно.
Не буду я тепера говорить
Про Зевса, Одіна, про Браму і Єгову, –
Вони вже вмерли, їх не оживить, –
Тепер уже пора змінити мову,
Тепер сказати треба: бог деїстів,
Бог скептиків і бог детерміністів.
Що скаже бог деїстів мому серцю?
Я юшки не люблю без солі і без перцю.
Імення бога скептиків: «Не знаю»,
Щось я такого й богом не вважаю.
В детерміністів світ наладжений так стало,
Що там для бога місця вже не стало.
Всі три боги невлад, створить нового трудно,
Та й віршувать на сюю тему нудно.
До того ж на землі у нас так мало волі,
І без богів начальства в нас доволі…
Тепер питання друге. Далебі,
Повірте слову, мій шановний друже,
Посмертного життя не хочу я собі,
Мені про нього гірше ніж байдуже.
Туманне «там» подобатись не може,
«Загробний світ» спіритський – боронь боже!
Попасти в пекло, може, се й цікаво,
Але воно занадто вже яскраво
Описано у Данта. І, здається,
Я знаю трошки, що то пеклом зветься.
Піти у рай (хто має цю надію!), –
Немає там ні горя, ні зітхання,
Але нема ні дружби, ні кохання, –
Такого раю я не розумію.
Там, крім набожної, нема літератури.
Я ж артистичної, як знаєте, натури,
Поезія виключно релігійна,
Як всяка річ, занадто тенденційна,
Чогось мене не радує зовсім,
Отак, як ці німецькі мудрі вірші
(Мої здадуться вам далеко гірші), –
Здається, можна покінчить на сім.
«ВОПРОСАМ УДЕЛИЛИ КОЛЬ ВНИМАНЬЕ...» (вольный перевод П.Голубкова)
Вопросам уделили коль вниманье
О боге, о посмертном проживанье,
Я тоже мнение вам выскажу своё,
Совсем не так, как немец ваш, вальяжно,
Но, думаю, не менее отважно.
Не буду я сегодня говорить
О Зевсе, Одине, о Браме, Иегове, -
Они уж умерли, и их не оживить, -
Теперь уже сменить пора бы слово,
Теперь сказать бы надо: бог деистов,
Бог скептиков и бог детерминистов.
Что скажет, скажем, бог деистов сердцу?
Я не люблю ухи без соли и без перца.
А имя бога скептиков: «Не знаю»,
Такого что-то я и богом не считаю.
Детерминистов мир налажен так удало,
Что богу места там уже не стало.
Три - невпопад, творить же новых - трудно,
И рифмовать на эту тему - нудно.
А на земле, к тому же, мало воли,
И без богов у нас начальства - вволю...
А по второму что скажу вопросу,
Поверьте слову, друг мой закадычный,
Посмертной жизни - не хочу я вовсе,
Она мне хуже даже безразличной.
Туманно «ТАМ» - понравиться не может,
«Загробный мир» спиритский – ужас, боже!
Хоть интересно за вратами ада,
Но, говорят, там слишком жарковато
Описано у Данте. И, сдается,
Немного знаю то, что «ад» зовется.
Пойти же в рай (надежду кто питает!) -
Хоть нет ни горя там, ни воздыханья,
Но нет и дружбы, нет и обожанья, -
Такого рая - я не понимаю.
Там, кроме набожной - и нет литературы.
Я ж, знаешь - артистической, натуры,
Поэзия там - вся религиозна,
И слишком, как и всё, тенденциозна,
Что-то меня не радует совсем,
Вот так, как немцев мудрые стихи
(Мои покажутся, в сравнении - плохи) -
Покончить, кажется, нам можно бы на сем.