Подаруй мені казку, сповиту мереживом срібним,
Відігрій моє серце, що кануло в прірву крижин,
Щоб відчути змогла: тільки ти мені в світі потрібен,
І щоб жити порізно, у мене не було причин...
Із любов"ю зготуй мені каву міцну на світанку...
А щоб серце забилось моє і твоє в унісон,
Ти додай якнайбільше кохання мені в філіжанку,
Щоб повірить змогла: я і ти - не міраж і не сон...
Подаруй захід сонця...щоб був - без кінця і без краю,
Щоби разом - НАВІКИ - до зморшок глибоких й сивин,
Щоб колись я сказати змогла: я цей світ покидаю,
Та...ВОІСТИНУ!!! ВІН БУВ, між сотнями тисяч, - ОДИН!