я зрівнюю тебе з ліліт
бо також мені болить
бо також мені кортить
позбутися рівноваги
коли наступає ніч
і серце несеться навстріч
у просторі віч-на-віч
то бог потребує уваги
лишаю тебе саму
і все подаю йому
вдивляючись у пітьму
заплющую очі
а ти мене кличеш - ген!
залишся хоча б на день
якщо звісно ти лишень
ще бути зі мною хочеш
і душу мою розрива
та знищуюча пітьма
а бога давно нема
це крапка з моїх розмов
коли заростає шрам
то біль віддають словам
слова віддають губам
що якось знава любов
що якось спіймали подих
твоєї немої згоди
дотримуючись свободи
та вільності рухів всіх
але ти пробач, кохана
ця невиліковна рана
порушує всі устани -
породжує святий гріх
і кличе мене до бога
немов то остання змога
позбутися від лихого -
замолюю все життя
тому, моя люба єво
ми мабуть йому програємо
натомість небесних взаємин
беремо земельне буття