Пливли в човнах по Дніпру
Лицарі хоробрі,
Бачать: місто над рікою,
Наміри в них добрі,
Звали їх Аскольд і Дир,
Із земель північних
Направлялися на південь
У пошуках вічних
Кращих міст, нових ділянок
Лісів, полів, луків,
І киянам на знак дружби
Потиснули руки:
«Будем ми у вас князями,
Будем захищати,
Щоби ви жили спокійно,
Могли торгувати,
По Дніпру в човнах ходили,
Землі обробляли,
А за це нам данину,
Щоб військо тримали,
Щоби лад був на цих землях
Щоб було спокійно»,
Згодились на те кияни,
Розмовляли мирно.
Першим київським князям
Вони довіряли,
А князі у свою чергу
Землі об’єднали,
І поширювали владу
На села й містечка,
І слов’яни берегли
Ріднії гніздечка.
Армія була велика,
Київ захищала,
Ще й до того в чужі землі
В похід вирушала.
З часом Київ розростався,
Ця земля міцніла,
Праці завдяки невтомній
Вона багатіла.
Є Аскольдова могила –
Пам’ять про князів,
Як прийшов сюди чужинець,
І як Русь любив,
Та невже так легко кинуть
Рідні береги,
На чужі незнані землі
З миром припливти?
З миром, з щирою любов’ю,
Наче русич він,
Скандинав, варяг суворий,
Свого часу син.
Чи нещасний був в коханні?
Зраджений, пішов,
І у серці поховав він
Ласку і любов.
І задумав десь далеко
Суджену знайти,
І, побачивши киянок,
Душу відвести,
Сині очі, довгі коси,
Як же не любить?
Як покинути кохану
І без неї жить?
А у серці скандинава
Хвиля почуттів,
Поки він, тут оселившись,
Суджену зустрів,
Не робив киянам лиха,
З правдою дружив,
І про себе шанобливу
Пам’ять заслужив.
Не з війною він з’явився,
Мудрий скандинав,
Мову вивчив, першим князем
У слов’ян він став,
Сила в нім була магічна,
Він віддав її на служіння добрим людям
В праці і борні.
А його могила й досі
Над Дніпром стоїть,
Бо над пам’яттю не владний
Навіть біг століть.
Хай із миром спочиває,
З миром він прийшов,
І приніс у своїм серці
До людей любов,
До земель чужих слов’янських,
Правити навчив,
Недарма Аскольд з’явився,
Царював і жив.
26.01.2014 р.