Після Дира і Аскольда
Правив новий князь,
Звався віщим і хоробрим
В неспокійний час,
За своє життя зробив він
Багато походів
У близькі й далекі землі,
Бо любив пригоди.
Та завжди він повертався
У Київ додому
Із добичею своєю,
Щоб забути втому.
Цього князя боялися,
Його шанували,
Торговельний договір
Греки підписали,
Наші київські купці
Сріблом торгували,
Збрую, золото, вино
Грекам продавали,
Князь Царгород обступив,
Взяв його в облогу,
Потім він пристав на мир,
Здобув перемогу.
Грецький цісар налякався
Вояків Олега,
І ми з гордістю цінуєм
Здібності стратега.
Взяв Олег із міста гроші,
І щит на ворота
Він прибив як переможець,
А грекам скорбота.
Потім він пішов в похід
В сусідні держави,
В землі над Каспійським морем,
Їв персидські страви,
І до смерті воював,
Мав хоробре військо,
Ворогів не підпускав
До Украйни близько.
Де, коли Олег помер
Ніхто не дізнався,
Та народ сміливим князем
І військом пишався,
Володимир наказав
Кості відкопати,
Охрестити і під муром
Церкви поховати.
Постарів Олег в походах,
Думав часто князь,
Чи повернеться у Київ
Він хоча би раз,
Чи Дніпро побачить синій,
Стане на пісок,
Чи почує він далекий
Чайки голосок,
«Чи я довго буду жити?
Чи вернусь іще?»
Хвиля хвилю поглинає,
Сонечко пече,
Ворожбити в наших землях
Звались віщуни,
Що було, що є, що буде –
Знали все вони.
І Олег прикликав старця:
«Розкажи мені,
Де я буду помирати,
У якій землі,
І коли цей день настане
Я хотів би знать,
А іще: якою смертю
Буду помирать?»
Ворожбит відповідає:
«Не від стріл помреш,
Не в бою на ратнім полі
Свою кров проллєш,
Є у тебе кінь твій любий,
Згинеш від коня»,
Здивувався князь промові
Старця – віщуна.
«Ні, це жарт, не може бути!
Від коня помру?
Він мені товариш вірний,
Добре, відпущу,
Відпущу його на волю,
Буду годувать,
Інший кінь мене чекає,
Буду поспішать,
Знов поїду на війну я,
Прощавай, віщун!»
А на лузі вільних коней
Бігає табун.
Повернувсь Олег з походу:
«Де мій любий кінь?» –
Він питає у прислуги,
«Тут блукає тінь,
Бо загинув кінь Ваш любий,
Неприємна мить,
І за городом в могилі
Він давно лежить».
Попросив туди відвести,
Із очей сльоза
Покотилась, як побачив
Любого коня,
«Білий череп, білі кості,
Значить, ворожбит
Розказав мені неправду,
Кінь мій ось лежить.
Як же можу я загинуть
Від свого коня?»
Тільки князь промовив ледве
Воїнам слова,
Як гидке і щось гаряче
Ногу обпекло,
Бо він став необережно
На змії гніздо,
Що звила його гадюка
В черепі коня,
Сповнилися ворожіння
Старця – віщуна.
29-31.01.2014 р.