Я найбільш в житті потрібна Богу,
Люди – зараз є, а завтра ні;
І долать в самотності дорогу
Доведеться далі знов мені.
Це неначе хрест, чи пак фатальність,
Хтось підкаже: доля є така!..
Не сприймає дух таку ментальність,
Де тече байдужості ріка.
Боляче стає навіть подумать,
Люди милі, ваше "співчуття"
В кого хоч понівечить та зломить
Вже й до того змучене життя.
Але що у людях я шукаю,
Чи чекаю дій їх та порад?..
Там немає істини, НЕМАЄ,
Спроби всі мої підуть на спад.
Їхні міркування – сніг на сонці,
Лиш маленький дотик – розтає,
Та стає краплиной на долоньці,
Що практично сили не дає.
Господи, а я піду до Тебе,
До Твоїх джерел, струмків, річок,
Щоб в долинах болю бачить Небо
І робить йому назустріч крок.
От де розуміння, допомога
У тяжкі часи випробувань.
Серце лине у обійми Бога,
Лине, щиро лине без вагань!..