«Ветер
Уснул в моей глубине».
(Вернер Ламберзи)
Ветер тоже видит сны –
Такие же взлохмаченные,
Такие же разноцветные,
Как трава на вершине горы лысой
Каждого проходимца июня
(Потому что он не празднует Бельтайн,
Не встречает эпоху Света –
Эпоху безумного Белла,
И даже не знает,
Что бывают времена тьмы,
Когда солнце скупое и холодное,
Приходит лишь на время
И смотрит обиженно и грустно
На поселки людей-грешников).
Ветер тоже видит сны –
Полные ароматами заоблачными,
Быстрыми, как песня жаворонка,
Солеными, словно воспоминания старого рыбака.
Я знаю об этом, я хранил эту тайну,
Пока
Ветер не нашел приют
В моём странном сознании,
Пока
Мы не начали видеть одинаковые сны
И летать во снах над холмами можжевеловыми,
Над каменными домиками черных дымоходов,
Где до сих пор шепчут легенды призраки,
Где поют песни тени,
Где бурчит о современном кувшин
В печке огня жизни.
Мы летаем над
Во снах...
Мiй друг вiтер
Шон Маклех Патрик
«Вітер
Заснув у моїй глибині.»
(Вернер Ламберзі)
Вітер теж бачить сни –
Такі ж скуйовджені,
Такі ж різнобарвні,
Як трава на вершині гори лисої
Кожного пройдисвіта червня
(Бо він не святкує Белтайн,
Не зустрічає епоху Світла –
Епоху шаленого Бела,
І навіть не знає,
Що бувають часи темряви,
Коли сонце скупе і холодне,
Приходить лише на час
І дивиться ображено й сумно
На селища людей-грішників).
Вітер теж бачить сни –
Сповнені пахощами захмарними,
Швидкими, як пісня жайвора,
Солоними, наче спогади старого рибалки.
Я знаю про це, я беріг цю таїну,
Аж допоки
Вітер не знайшов прихисток
У моїй дивакуватій свідомості,
Допоки
Ми не почали бачити однакові сни
І літати у снах над пагорбами ялівцевими,
Над кам’яними хатками чорних димарів,
Де досі шепочуть легенди привиди,
Де співають пісні тіні,
Де буркоче про сучасне глечик
У пічці вогню життя.
Ми літаємо над
У снах…