Поїхав селянин на море
Влітку відпочити.
Якраз не сіє він й не оре,
То може скупатися і загоріти.
Поніжився на сонці,
На хвилях погойдався
І затужив по рідній сторонці:
"На біса мені цей курорт здався?
Душа моя бажає
Весь час працювати,
Круглий рік в роботі спочиває,
Бо добробут бажає мати.
А без діла так лежати,
Вечорами пиво пити...
Треба совісті не мати
І тоді ж й навіщо жити?
Жити треба, щоб творити
Добрії діла,
Щоб росли щасливі дітки,
І рада була жона.
Щоб від радощів душа злітала
До самих небес,
Щоб країна розцвітала,
Правив всім прогрес."
Байдикувати - не для нього,
Дорожить своїм життям.
І з’їсти любить чогось здорового, простого,
Не любить делікатес і якихсь салям.
Взяв білет і повернувся
В рідненьке село,
В стихію рідну окунувся,
В душі відразу все розцвіло.
Йому тут радість і повага
За його щиру доброту,
І до слів його увага,
Бо має душу він святу.
11.03.15.