У білому п’янкому падоцвіті,
Де загубились знову я і ти,
Ніч огортає хмелем пишні віти,
Колише оксамитові сади.
Десь соловейко тьохне несміливо.
Ледь зорі про кохання жебонять.
Амура стрілами в імлу мінливу
Їх промені невпиннії летять.
Зіркове сяйво серце зачепило –
Тріпоче в грудях, пташкою співа.
Ніч – ворожія, може нам наснило
П’янке кохання зоряні дива?
**