Коли ти закриєш очі,
Не як завжди,а назавжди.
Коли я вже буду стара,
Мене ти у небі не жди.
Я не буду у пеклі страждати,
Не горітиму за нас двоїх.
Я не буду молитви читати,
Не знайду в кладовищі своїх.
Перед смерттю я піду до лісу,
Та запалю багаття широке.
Посміхнусь Богу,гляну на Біса,
Поцілуй мене в зморшки глибокі.
Я прилягу десь біля вогнища,
Сиве волосся стане схожим на дим.
Приходь до мене із кладовища,
Поцілуй та іди собі з миром.
Я стану нявкою лісовою,
З довгим волоссям та голубим тілом.
Забиратиму душі без бою,
Моє волосся більше не сиве.
Моє волосся мов чорнії струни,
Моє обличчя-то небо блакитнє.
Мої очі-мертвії прірви,
Вуста червоні,мов цвіт маків літній.
Сонце ласкаво землю цілує,
Багряне проміння встромляючи в ліс.
Нявка сосни і небо малює,
Загубив її Бог та біс.
Що ж ти робиш нявочко мила,
Чом Богові душу не віддала?
Чом у небо ти не хотіла,
Чом у ліс ти мене не звала?
Може ти загубила кохання,
Може іншого в тебе нема?
Може на серці у тебе страждання,
Ти холодная наче зима.
Подивилася нявка на мене,
Наче ворог до неї звернувсь.
Повертайся ти краще у небо,
Я у лісі сосновім лишусь.
Я співатиму соснам баллади,
Я гукатиму молодих в ліс.
Я не буду їх дико вбивати,
Не зрізатиму довгих їх кіс.
Я лиш хочу зробити щасливою
Долю зраджених милих дівчат.
Я володію великою силою,
Вона сильна мов гострий булат.
Сосни наче гострії скали,
Що верхівки у небо встромили.
Біля джерельця олені скакали,
Сереблясту водицю відпили.
Там сиділа дівчина не рада,
Сльози в воду холодну губила.
Парубок її вчора ізрадив,
Наказав,щоб вона не любила.
Я тоді виходила до неї,
Несла під рукою хвійне гілля.
Розпалила вогонь наче неня,
Заговорила із ней за життя.
Подивися,кажу,ти у хащі,
Наче казка,як зореньки тиха.
Бачу,ти не людина пропаща,
Бачу не принесеш лісу лиха.
Чуєш,вітер сосни гойдає,
Це він радий тебе привітать.
Він про лишенько твоє знає,
Хоче тебе до себе забрать.
Я збираю трави та квіти,
Я лікую птахів та звірят.
Їх треба вранці росою умити,
А вже потім тоді лікувать.
Маю трав i секретів багато,
На добрих нявочок ліс не багат.
І тому я під вечір шукаю
Несчастливих ласкавих дівчат.
Відповідало дівча мені любо,
Мила нявко,ти дуже красива.
Наче калини цвіт твої губи.
Казкову маєш красу ти та силу.
Я кохатиму ліс,як дитину,
Лікуватиму вранці звірей.
Я до схилів сухих й теплих лину,
Де суворих немає людей.
Бачу,нявка ти файная будеш,
Слухай,що я тобі накажу.
Лягай спати біля джерельця,
Я раненько тебе розбужу.
Станеш нявкою рано вранці,
Станеш янголом лісовим.
Будеш знати магічнії танці,
Та буде пусто у сердці твоїм.
Закінчилася нявчина оповідь,
Про те,як душі у Бога краде.
Знайшла нявочка щє кілька способів
Закохати мене у себе.
Залишайся,моя добра дівчина,
Буде за Бога тобі лісовий.
Крізь мою душу нині розсічену
Хай лежить твоя путь в світ новий.
Посміхнулась нявчиня блакитняя,
Сліз не мала вже після життя.
Та,немов,ота пісенька літняя,
Пішла до лісу,у небуття.