Казка про корову Мукраїну.
Жила корова Мукраїна
Давала всім себе доїти.
Всілякі були дояри
Найпершим був той хрін з гори,
Що прозивався Бовдурчук.
Хоча корова – не віслюк,
Її годувати він забував -
Отож і молока не мав.
А другий дояр був Бучма.
Цей мав хоч трішечки ума –
Давав Мукрюшечці сінце.
Тож мав і молочко за це.
Ділився ним він із панами,
Собі брав, жінці, тещі, мамі.
Та залишалось щось і дітям –
Було з чого малим радіти.
Та раптом сплинув його час.
Наступник завітав до нас.
Не через двір ввійшов, а з даху,
Пробивши чималу діряху.
На Ющеня він одзивався
Та слухать вовків поривався.
Спочатку розібрав він тин
(Що захищав всіх від вовків)
А потім видумав забавку
(Що зробиш – в голові мав вавку):
Візьме він кринку молока
І каже глупим дітлахам:
Хто краще іншим наб’є пику,
Тому і млеко, іншим – лихо.
Ось так розсварив діточок,
Спіймав, потвора, на гачок.
Та строк закінчивсь дояра –
Тому до бджіл йому пора.
Прийшов той, що колись загруз
І звався Янебоягуз.
Він за коровою ходив,
Та дуже молочко любив:
Коли ділив – собі побільше,
Та й продавав (а хто не грішний),
Та діточок він помирив,
Лисицю в поруб посадив.
Та був один нахабний син,
(Всім при Ющені пику бив.)
Він працювати не любив,
А все кричав, що він один-
Єдиний син законний;
Всі інші – то якісь потвори;
Що молоко – його по праву.
І взагалі – його держава.
Насправді був він той ще лох.
Та й прозивався – Бандерлог.
А вовки також не дрімали –
На батька сина нацькували,
Та ще й дали йому в підмогу
Кролів та інших бандерлогів.
Одразу здувся битий туз
І став він Янек-боягуз.
Він з двору збіг, хоча хто зна?
Можливо розбрат та війна
Йому були не до душі.
Що ж Бог-суддя все вирішить.
Добрались вовки до хутра.
Та все ж призначить дояра,
Щоб людям очі відвести,
Потрібно. Та кого із тих,
Що людям злегка хоч знайомі.
- Лисицю? (бо вона вже в домі)
- Ні, дуже бестія хитра.
- А що тоді? Тягнибобра?
- Так репутація не дуже –
Він і вовків затягне в лужу.
- Бик – розмовляти не уміє
- І кролик про корову мріє.
Та дуже звір цей капловухий –
Не до вподоби, знов непруха.
- Так сало ж полюбляють люди!
- Хай свинтус за дояра буде!
- А на людину щоб був схожий,
Ім’я знайти ми допоможемо.
- Щоб потрошки таскав до лісу,
Хай буде Потрошенко, к бісу!
Ось почав Свин владарювати :
Шакалів запустив до хати,
Дітей – надвір чи до сараю,
А знахабнілого - до гаю:
Або вполює там щось сОбі
Або ж отримає у лоба.
Шакали ж, Кроль, собака Швілі
Бюджет зі Свином разом пилять.
Що залишалось – розтрощили,
Отару – вовки зразу з’їли.
А молочко щоб в хаті мати –
Корову треба годувати.
І тин зруйнований дощенту.
Чим вовкам віддаси проценти?
Тут Потрошенко і компанія
Так вирішили це питання:
:- Дітей потроху будемо різати
І віддамо вовкам до лісу їх.
Корову ж щоб не годувати,
Потрібно нам розшматувати:
Комусь копито, комусь шкіру,
Поки йолопи ці нам вірять.
Так і зробили. А що далі?
Кудись розбіглися шакали.
Лисиця, з’ївши свою частку,
Сховалась (на її же щастя).
Що залишились – від страху мліють,
Та кожен про одне лиш мріє –
Щоб першим з’їли не його.
Нема вже в хаті нічого.
І друг на друга точать зуби
Свин, кролик, інщі «друзі любі»
І Бандерлог чомусь погрожує,
Підправити бажають рожу їм
Ті діти, що їх не дорізали.
І вовки пащеку облизують.
І до сусіда не сховатись,
Бо ж як його не обзивали,
Не лаяли і не ганьбили!
Забули, як раніше жили
І за добро сплатили злом.
Так їм і треба.
Поделом.