Срібний місяць в жазі до спокут
Похилився на віти безлисті.
Небо впало в калюжу бридку,
Розчинившись у твані багнистій.
Розчепірені віти осик
Спрагло тягнуться в морок примарний.
Час Закляття робити. Проси,
Відьмо, сили на Темнії Чари.
Ти пройшла крізь бажання вогонь
По життях, що, мов попіл, розвіяв
Час стражденно-простертих долонь,
До одвічно-жаданої мрії
Всім припонам напрочуд кохать.
Віддаватись уся до останку.
І- страждать... (бо жіночно- страждать)
Тіло хоче... Із ночі до ранку...
Час незмінний. Змінились- часи.
Що змінитися мало- змінила.
То проси. Неодмінно проси
На Туман Приворотної Сили,
Щоб в коханім кохання збудить.
Щоб відчув, скільки часу він згаяв,
І з коханкою іншою вмить
Зрозумів, як ТЕБЕ він бажає.
Ти суперниці вдієш назло
(Зло з добром- наче пані із паном...
Наче з холодом поряд тепло...)
Хай їй коси затягне туманом,
Щоб у дзеркалі схлип- переляк
Віддзеркалив, що врода зникає,
І навіки в туманних полях
Хай кохання її заблукає.
Їй, як тільки почне засинать,
Щось жахливо-прийдешнє насниться...
...І тремтять. Мов від жаху, тремтять
Руки- віти на змерзлій осиці...