Щоночі залітаєш ти у сни,
Не стукаєш, а просто нагло входиш,
В душі руками інколи ти водиш,
І не чекаєш нашої весни.
Купуєш орхідеї золоті,
Від них у мене плями на обличчі,
Такі ж багаті, як оті Медичі,
Такі ж багаті... Та такі сумні...
Я чую аромати моїх снів,
Маленьких фей полів, лугів та лісу,
Невже ти здатний обірвать завісу?
Подарувавши квіти, наче сніг.
Вони ж красиві, та холодні дуже,
Чи ти забув про дотики весни?
Я нагадаю, ми у сні, тож мушу,
Заборонити їх, вони - не ми...