Десь зі всесвіту, із темної комірки,
долинають тихі звуки скрипки.
Та всього лунає лиш дві ноти,
ноти відчаю і вічної скорботи…
Скрипалю, чому мелодію сумну
граєш ти мені, лише її одну?
Чом звучать лиш ці дві довгі ноти
ніби дзвони замку з Камелоту?..
Розучились люди чути скрипку,
жуючи у тиші хліба скибку.
Жебрають глухі, а ти про радість,
цвинтарем бредуть, а ти їм чардаш…
Час-скрипаль сумливо усміхався.
Очі опустив, в хітон убрався
білий ніби вічність. Скрипку чорну
тиснув до грудей немов валторну…
Знов і знов звучать протяжні ноти,
що дарує час нам щосуботи.
Може він за нами просто плаче?
За сіром і їх життя собаче…
30.12.2015
* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Дві ноти“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632160.