Душа вмирає, я бачу як вона палає,
наче божевільна дика пташка в клітці.
Я бачу, як згасають очі,
її чорнії очі, що несли надію.
Ті очі, що горіли щирим полум'ям любові,
тепер пусті. Я бачу, як складає крила,
ті мужніх два крила, що все стерпіли.
Та саме те, що величезну силу мало,
її здолало. Згубило бідлаху, разчавило,
за що хапалась у важку хвилину.
І хай там як, та до останнього вона
чекатиме на те, що змусить її жити.
Чекатиме не зраду, а любов.
Чекатеме, аби загинуть знов...
© Ан.А