Я б пригорнула до грудей;
Та дикий світ в якому я ,
Живу уже десятки літ ,
Укотре душу рве нещадно-
Поговорить немає з ким ,
І нікому сказати правди ,
Кругом я поруч люди злі ,
Невистачає просто щастя ,
Елементарного - пробач ,
Натомість скажуть - виновата ;
Я не збагну , коли і як ,
Ми повтрачали доброту ,
Дружбу із злістю завели ,
Часто питаючи , чому ?
Так важко жити нам усім...
Чому не чуєм і не бачим ,
Як гинуть поруч ті ослаблі ,
Які частиночку віддали ,
За спокій теплоту домів ,
В яких ми з вами позростали...