Давай не говоритимемо речей зарозумілих, давай щось просте, як-то хліб, чи вода, земля. Про те, як наші прадіди працювати вміли та з однаковою силою тримали вили, сина, коня. Не вдавай, що закляк, здивувавсь – не вірю, жодна людина не може цього не знати, бо всі ми від батька, всі ми від мати. Навіть відлюдкуваті дикі звірі. Ми всі народились з очима, тож ні я, ні ти не можемо не бачити, що зараз чинимо. Свідомо чи ні закриті повіки – цілковита тому запорука. Хтозна скільки хтозна чим займаємось, тільки-но не вчим правильним речам свої невмілі руки. М’якому тісту, глині, твердому цвяху, каменю важкому, чи стрункій рослині та іншому такому. Справжнього по світі не так вже й забагато.
Наразі ми з тобою можемо зізнатись, що нічого поганого не хотіли. Але нагорі від нас чекають більш суттєвого – перевтілень.